Vova Саладовнік

Vova Саладовнік проживает в городе Донецк, Россия. Родной город - ямайка. Знак зодиака Овен. Из открытых источников получены следующие сведения: информация о высшем и среднем образовании, карьере, службе в армии.

Майстерня Ваттатіри університеті Глазго обхідними знаннями та досвідом. Кіль-ка місяців відпочинку в рідному Грино-ку, — і знову до Глазго. Однак виявилося, що знайти роботу не так уже й легко. Згідно із середньо-вічними цеховими законами, тоді ще чинними, відкрити власну майстерню мав право лише місцевий житель, та й то тільки після семи (!) років учнівства. Ватт, чия професія належала до цеху ко¬валів, і не збирався даремно витрачати стільки часу. На щастя, вихід знайшов¬ся. В університеті, де добре знали про його золоті руки, юнакові надали неве¬личку майстерню. І даремно обурюва¬лися інші майстри, молодий Ватт — йому тоді ледве виповнилося двадцять років — був офіційно призначений «уні-верситетським виробником математич-них приладів» і, крім того (що найваж-ливіше), одержав дозвіл приймати в майстерні приватних замовників. Судо¬ві квадранти — Ватт разом із підмайс¬трами виготовляв їх по три штуки на тиждень — не користувалися особливим попитом. У ті часи морські судна не мог¬ли підніматися до Глазго мілководним Клайдом. Тому Ватт виготовляв ри¬бальські снасті, окуляри, флейти, скрипки; йому навіть якось замовили орган. В університеті він уперше побачив парову машину. Такі механізми винай-шли до Ватта, більше того, збереглися описи про використання в них сили па¬ри, зроблені греком Героном ще в І ст. до н. е. Військовий механік Томас Севе-рі за 37 років до народження Ватта одер¬жав патент на першу парову машину, названу «Друг шахтарів, або Машина, яка за допомогою вогню висмоктує во¬ду». Поліпшений варіант її, створений Томасом Ньюкоменом, якось потрапив до рук Ватта. Ремонтуючи машину, май¬стер ламав голову, як зробити її ефек¬тивнішою. Механізм Ньюкомена вико¬ристовували для відкачування води із шахт, проте вона потребувала забагато палива, і тому робота обходилася доро¬гувато.

Майстерня Ваттатіри університеті Глазго обхідними знаннями та досвідом. Кіль-ка місяців відпочинку в рідному Грино-ку, — і знову до Глазго. Однак виявилося, що знайти роботу не так уже й легко. Згідно із середньо-вічними цеховими законами, тоді ще чинними, відкрити власну майстерню мав право лише місцевий житель, та й то тільки після семи (!) років учнівства. Ватт, чия професія належала до цеху ко¬валів, і не збирався даремно витрачати стільки часу. На щастя, вихід знайшов¬ся. В університеті, де добре знали про його золоті руки, юнакові надали неве¬личку майстерню. І даремно обурюва¬лися інші майстри, молодий Ватт — йому тоді ледве виповнилося двадцять років — був офіційно призначений «уні-верситетським виробником математич-них приладів» і, крім того (що найваж-ливіше), одержав дозвіл приймати в майстерні приватних замовників. Судо¬ві квадранти — Ватт разом із підмайс¬трами виготовляв їх по три штуки на тиждень — не користувалися особливим попитом. У ті часи морські судна не мог¬ли підніматися до Глазго мілководним Клайдом. Тому Ватт виготовляв ри¬бальські снасті, окуляри, флейти, скрипки; йому навіть якось замовили орган. В університеті він уперше побачив парову машину. Такі механізми винай-шли до Ватта, більше того, збереглися описи про використання в них сили па¬ри, зроблені греком Героном ще в І ст. до н. е. Військовий механік Томас Севе-рі за 37 років до народження Ватта одер¬жав патент на першу парову машину, названу «Друг шахтарів, або Машина, яка за допомогою вогню висмоктує во¬ду». Поліпшений варіант її, створений Томасом Ньюкоменом, якось потрапив до рук Ватта. Ремонтуючи машину, май¬стер ламав голову, як зробити її ефек¬тивнішою. Механізм Ньюкомена вико¬ристовували для відкачування води із шахт, проте вона потребувала забагато палива, і тому робота обходилася доро¬гувато.